Йдеться про, образно кажучи, світоглядний набір "юного (хіпстера - закреслено) активіста". Набір складається з досить різнорідних моментів. Це і вело-шик, і еко-свідомість, і натхнення подорожей, і бізнес-креативність, і сексуальність дизайну, і віра в силу мережі, і увага до деталей облаштування повсякденного простору і т. д. Думаю кожен може інтуїтивно продовжити цей список популярних сьогодні форм сприйняття та перетворення довколишньої реальності.

Ці моменти не нові. Можна сказати, що вони помалу формувалися і перепліталися в головах західної молоді упродовж другої половини минулого століття. Усе це є результатами, наприклад, повоєнної підліткової емансипації, "революції квітів", діяльності Римського клубу, руху Нью-Ейдж, завершення "Холодної війни", корпоративного маркетингу. Результатами, пристосованими до цифрової епохи.

Сьогодні можна говорити лише про черговий етап поширення ідей західного молодіжного активістського канону. Однак, певні нововведення та конкретне сполучення тих чи інших старих світоглядних і політичних аксіом, яке ми засвідчуємо зараз, відчутно відрізняються від попередніх варіацій.

Інтернет і хіпстерська субкультура - головні фактори, які задають особливості саме сучасного "прогресивного канону". Ці явища мають зовсім різні ідеологічні вектори, але у масовій побутовій свідомості вони зливаються в один цілісний образ.

З одного боку, ми маємо хіпстерські ідеї низової "саморобності" (DIY), унікальності, незалежності, крутої маргінальності, а з іншого - об'єктифікуючі маркетингові практики, реалізовані у нових цифрових формах.

Власне, ці нові цифрові форми стали сучасним варіантом старого доброго гламуру, який раніше існував у формі "глянцю", а тепер - у формі "вебу 2.0" та його подальших "гарних" модифікацій (наприклад, таких як ось цей текст, який ви зараз читаєте).

Новий цифровий гламур досконало злився із хіпстерським аналоговим шиком в один сліпучий ідеальний об'єкт натхнення. Так, віртуальний заінстаграмлений велосипед нічим майже не відрізняється за своєю суттю від реального. Адже, ця суть полягає не так в тому щоб їздити, як в тому щоб давати своєму власнику допуск в окрему ідеальну соціо-культурну дійсність, яка твориться одночасно і з допомогою селфі, і завдяки крутим форматним "покатушкам". Туди не потрапиш без реального велосипеда, без реальних поїздок, так само як і без обов'язкового ритуалу віртуальної презентації в мережах.

Інтернет дає можливість чи точніше відчуття можливості творити свій власний "низовий" гламур. Це вже стало завданням не корпорацій, як раніше, а самих людей. При цьому той факт, що без корпорацій все-одно не обходиться, що вони тепер просто продукують не результат, а засіб досягнення результату, залишається в тіні. Увесь процес подається та уявляється як вияв автентичної індивідуальної креативності.

Для досягнення ефекту нового "низового гламуру" самим корпораціям та фірмам теж доводиться змінюватися.

Хороший приклад - інтернет-бренд одягу та аксесуарів Everlane, який намагається сьогодні завоювати масову довкола-хіпстерську клієнтуру. Ось один з PR-ходів від маркетологів бренду. У контркультурній дільниці Нью-Йорку було влаштовано арт-виставку, з коктейлями та модними відвідувачами. На виставці демонструвалися величезні фотографії, на яких були зображені працівники тієї фабрики у Китаї, що виготовляє продукцію Everlane. Слоган виставки звучав так - "познайомся з людьми, які виготовляють наші улюблені речі". Показані на фото робітники виглядали щасливими та задоволеними життям. Відвідувачів виставки теж фотографували "полароїдами", обіцяючи вислати знімки китайським робітникам, творячи таким чином щасливу спільноту виробників та споживачів.

Everlane розуміє, що сьогодні з'являються нові форми соціальної "нормальності", один з постулатів якої полягає в підвищенні рівня усвідомлення та обізнаності. Люди хочуть знати звідки походять продукти, які вони споживають. Ці продукти повинні мати хороше, правильне походження, без дитячої праці і хімії.

Сучасні прогресивні споживачі хочуть споживати "нормальні" продукти - які були б чистими екологічно та морально, які б несли гармонію та позитив. Для цього потрібно створювати їм самим, або, принаймні, обирати "правильного" виробника.

Найкраще, втім, коли йдеться про старт-ап, створений з нуля і незаплямований асоціаціями зі старою корпоративною нечистю, що труїть людей хімією чи експлуатує дітей В'єтнаму, (нечистю яку можна хіба що розстріляти, попиваючи пивко Pabst Blue Ribbon, як у хіпстерському треш-бойовику Bounty Killer).

Хіпстерам вдалося задати певний, привабливий і цікавий для багатьох імпульс формування нових культурно-соціальних норм, багато у чому справді співмірних нинішньому розвитку технологій та поточним політичним викликам. Так само, як колись, у 19 столітті, європейська обірвана, але модна богема сприяла поширенню модерного світогляду. Шарль Бодлер зневажав буржуазію і писав вірші про фланьорів, але тим самим готував грунт для "нормалізації" нової міської повсякденності - швидкої, хаотичної, анонімної.

Як стверджує засновник популярного арт-часопису n+1 Марк Грейф, американське хіпстерство сформувалося у середовищі незаможніх представників низького-середнього класу, які мали доступ до якісної освіти, але не мали ні родинного капіталу, ні шансів зайняти грошові робочі місця. Відповідно, хіпстерське виробництво крутого незалежного смаку стало засобом збільшення символічного капіталу, що чимось компенсувало їхню незаможність та безперспективність. Хіпстери змінили культурну ситуацію таким чином, що їхні мажорні однокашники, вбрані у одяг від супер-брендів та зайняті поїздками на спортивних автомобілях і яхтах, почали виглядати менш круто ніж бідні поціновувачі секонд-хенду. Гламур перейшов до низу і це мало певне соціальне значення.

Смак, креатив та культура стали важливою зброєю в руках маргіналізованої пост-хіпстерської молоді. Адже, у світі дедалі більшає освічених молодих людей, у яких немає шансів зайняти більш-менш пристойну соціальну позицію. Верхні місця зайняті і ніхто не збирається посуватися. Чи не в усіх країнах формується новий клас зайвих людей без перспективи, без постійних джерел заробітку - прекаріат.

Удоступнення засобів виробництва гламуру так чи інакше створює нові соціальні ліфти, дозволяючи новим поколінням пробиватися наверх. Завдяки причетності до інтернет-технологій або ж - до хіпстерських технологій. (Наскільки стійкою і задовільною є соціальна позиція, завойована молодими дизайнерами чи іншими фріланс-виробниками смаку - це ще окреме питання, яке вимагає окремого розгляду).

Якщо говорити про український контекст, то вітчизняна молодь теж у тренді, хоч і з певними локальними відмінностями. Хіпстерів як таких у нас, практично, і не було. Натомість, активно формується нова молода пост-хіпстерська "буржуазія" - низова, саморобна, молода, креативна, позитивна і активна.

Цікаво, що тема соціальної критичності, яка проходить червоною ниткою чи не через всі молодіжні рухи і субкультури Заходу і присутня також у пост-хіпстерській масовій свідомості, на українському грунті практично не прижилася.

Український прогресивний активізм в цьому сенсі виглядає чи не найбільш наївним, утопічним і буржуазним зі всіх аналогів у інших країнах, де подібний комплекс ідей набув значного поширення.

Пост-хіпстерство у нас не прив'язане до прекаріату і розповсюджується у всіх верствах на правах "нового гламуру". Саме цей гламурний момент у нас є головним.

Повторюється момент некритичного переймання уявних західних тем. Велосипеди і смарт-міста сприймаються так само ідеалізовано як джинси і "Бітли" колись сприймалися радянською молоддю. Який конкретний соціальний контекст стоїть за цими всіма фішками на Заході, як і чому це все працює чи не працює в оригінальному середовищі - мало кого цікавить. Головне перейняти прикмети нового гламуру.

Якщо у 19 столітті львівська еліта покладала величезні сподівання на модернізуючий вплив залізниці, то сьогодні така роль парової комунікації відведена велосипедам та велодоріжкам.

Як завжди, модерні західні ідеї та практики переймаються нами у спрощеному вигляді, як магічні палочки-виручалочки.

Позитивне змалювання (у форматі "саморобного веб 2.0", звісно ж!) прикладів чудесних і милих само-реалізацій починає заміняти паперовий глянець.

Вимальовується новий герой прогресивної мас-культури - це мовчазний бородань чи весела дівчинка в окулярах, які, незважаючи ні на що, займаються улюбленою справою і навіть трохи на цьому заробляють, даруючи іншим хороший настрій та красиві речі.

В таких формах до України нарешті прийшло пост-матеріальне виробництво. Адже, навіть якщо йдеться про створення гарних речей - то наголос на слові "гарних".

Це виробництво стану щастя та інших подібних емоцій, характерне для підліткових культур. Головна ідея полягає в тому, що щастя і гармонія можливі тут-і-зараз, потрібно просто не заморочуватися всілякою петрушкою, а вірити в свої сили (привіт Нью-Ейдж!). Ніхто і нічого не заважає тобі відчувати щастя, крім тебе самого. Погана робота? Поміняй її, не бійся невідомості. Живеш в "унилому" помешканні? Дещиця креативнсті і можна з простих речей створити максимум затишку. Між тобою і щастям стоїть лише твоя інертність і зашореність.

Користуючись словами архітектора Влада Голдаковського (інтерв'ю з яким розміщене у он-лайн часописі Friends), гостре відчуття щастя - це і є головна мета усіх дій. Заморочуватися ще чимось - це не по феншую.

Конкретна ідеологія, конкретна предметність стає нецікавою. Першорядним тут є відчуття. Наприклад відчуття причетності до "нового стилю життя, в який ми самі віримо", як кажуть творці часопису La Boussole (у інтерв'ю для Friends).

У конкретних джерелах цих відчуттів можна заплутатися - "в котрийсь момент я перестала розуміти - я фотографую, те що готую, для того щоб рекламувати свій міні-бізнес, чи я готую для того, щоб потім це гарно сфотографувати", зізнається фуд-фотограф Аня Лобанова (теж на шпальтах Friends). Але великої різниці і немає - головним є стан внутрішнього польоту в душі.

При цьому, адаптація пост-хіпстерської "нормальності" співпала з побудовою пост-революційної держави, підсилюючи локальний патріотизм і надаючи йому нових пост-матеріальних і пост-національних форм.

Ідеї доступності "щастя, краси та гармонії" дуже добре лягли на український грунт втоми від "совкової забитості". А популярність етніки як чогось пов'язаного з натуральністю і екологічністю прекрасно вписалися в новий патріотизм.

І навпаки - новий патріотизм перестає пов'язуватися з якимись чіткими ідеями чи принципами, а стає частиною (нейростимуляторної) економіки миттєвих психологічних станів та позитивних досвідів. А "совкова забитість" сприймається як свідомий екзистенційний вибір некреативних особистостей.

Наскільки це пост-хіпстерське виробництво станів і досвідів здатне змінити тверду реальність - невідомо. Чи зможуть усі бажаючі стати успішними мікро-ремісниками? Чи підтримка вітчизняних виробників нового гламуру допоможе чимось українській економіці? На ці питання відповідей немає і ніхто й не збирається ними особливо заморочуватися.

Однак, такі зауваги та запитання, не повинні слугувати причиною для негайної критики українського пост-хіпстерського гламуру.

Присутні тут наївність, інфантильність, утопічність і некритичність звісно раніше чи пізніше проявляться і стануть видимими у тих чи інших формах. Але, видається, що наразі від цього клубка запозичених ідей та уявностей таки може бути і відчутна користь.

Утопічні ці ідеї чи ні, але вони надають певну легітимність новим гравцям у культурному, соціальному і політичному полі, що проникають у існуючі інституції "знизу".

Вони у тих чи інших формах імпортують важливі західні практики, та оновлюють соціальну уяву, пропонуючи не найгіршу альтернативу існуючим пост-радянським смислам.

Такий гламур теж надихає на всіляку конструктивну некомерційну суспільну працю, яка у іншому форматі навряд чи сприймалася б привабливо.

Широке просування пост-хіпстерства посполитими масами, безперечно, сприяє принаймні частковому оновленню та омолодженню українського істеблішменту.

В деяких моментах соціальні ліфти таки спрацьовують під вагою нового гламуру (так само як під вагою, наприклад, революційного авторитету).

Чи тих людей вони піднімають, чи змінить це базові принципи функціонування українського суспільства - велике питання, відповідь на яке, однак, знайдеться лише з часом.