Львів у кіно. Частина І
Обитель зла та Лабіринт недолі

Першим радянським фільмом, в об'єктиві якого можна побачити Львів, була стрічка "Вітер зі сходу". Це плакатний, пропагандистський витвір про стражденну долю західно-українських селян і про полегшення, яке їм принесла Червона армія. Стрічку зняв вже у 1939 році радянський режисер зі стажем - Абрам Роом, який, однак, в ті роки перебував у опалі. Можливо тому, його фільм настільки ідеологічно правильний, що вже стає у чомусь психоделічним.

Втім, сьогодні навіть цікаво дивитися на андроїдну гру акторів, на їхні штивні постановочні рухи, на картинні гримаси. Є в цьому щось заворожливо-дивне.

Фільм показує скрутне життя мешканців села Лентовня під пануванням біснуватої польської графині. Селян не просто експлуатують, душать штрафами і податками, а ще й позбавляють рідної, української культури. Колесо репресій і насильства набирає нелюдських обертів і прихід Червоної армії сприймається селянами - і глядачами - як чудесне збавлення.

Але, для нас, сьогодні стрічка цінна цікавими деталями побуту чи міського простору, які потрапляють в кадр. Адже, зйомки відбувалися "по гарячих слідах", коли Львів ще виглядав практично так само, як і до приходу Червоної армії.

Дія відбувається переважно у сільській місцевості. Лише деколи герої стрічки відвідують Львів і ми разом з ними. У нас залишається враження чужого міста, від якого не чекаєш нічого хорошого.

Ось селяни прийшли до суду - звісно ж, лише для того, аби програти свою справу. На наше щастя, вони також відвідують площу Ринок - де, як ми бачимо вирує торгове життя.

Ось вихованка похмурих монашок під звуки органу залишає католицьку школу (ми впізнаємо у ній Італійський дворик) і вирушає в село, аби нести тамтешнім дітям високу польську культуру.

Деколи, мешканці Лентовні можуть зайти у Львові до магазину чи навіть у кав'ярню, яка у фільмі називається Restauracja Atlas - але невідомо чи нам показують оригінальний ресторан із такою назвою.

А ось вид на площу Міцкевича із неіснуючим вже будинком:

Наступний фільм, який теж знявся у Львові у перші ж роки радянської влади, - соціальна драма "Мрія". Якщо "Вітер зі сходу" - це плакатний фільм про "велике суспільне тіло", то "Мрія" - це доволі вміло розказана історія про "мале".

Ресурс "Кино-Театр.ru" повідомляє, що це вершина творчості режисера Михайла Ромма, того самого, який зняв такі відомі стрічки як "Ленін у жовтні" чи "Фашизм звичайний".

На моє скромне переконання, найкращим фільмом Ромма є "Дев'ять днів одного року". Тоді як "Мрія" - просто недурна драма, не позбавлена вдалих моментів.

Пропаганда у "Мрії" теж присутня, але подається не так прямо і нав'язливо, як це буває, а натомість, делікатно і художньо. Глядачам тут пропонують самим зробити всі висновки. Тоді як автори ніби-то просто показують трагедійні замальовки з життя мешканців великого міста.

Цей фільм явно повинен продовжувати традиції класичних романів а ля Діккенс. Перед нами розігрується драма людських сердець. Ми бачимо "діккенсівський" світ маленьких людей, де серед нужди, невігластва, егоїзму та вульгарності все ще живуть чисті душею і помислами люди.

По-своєму ці люди добрі, однак, більшість із них слабкі і не можуть гідно нести тягар існування.

Нам також час від часу показують паралельний світ хороших і сильних людей - робітників, які десь зовсім поряд виборюють собі та іншим кращу долю.

Але наші головні герої заплутані у тенетах капіталістичного життя і за своїми індивідуалістичними бажаннями не можуть побачити ширшої об'єктивної картини своїх страждань. Вони як метелики намагаються летіти на світло своїх мрій - і неминуче падають униз. У місті бруду, фальші та наживи для них місця немає.

Фільм "Мрія" теж радує нас кадрами львівських вулиць, які ще несуть відбитки попередньої польської реальності.

На жаль, оригінальні вулиці з'являються перед нами не так часто, як сподіваєшся. Фільм доволі камерний, основні події відбуваються всередині приміщень.

Щодо вуличних локацій, то більшість із них створені з допомогою декорацій, теж дуже колоритних. Автори фільму у своїх прагненнях зобразити міське дно не надто покладаються на натуру, тож добудовують її як можуть, нагромаджуючи дивні поєднання сходів, ліхтарів, склепінь та дивних "старовинних" архітектурних деталей.

У чорно-білих кадрах не дуже хорошої якості важко розрізнити реальні фасади від картонних. Втім, кілька "смачних" кадрів справжніх львівських вуличок із, можна думати, справжніми польськими рекламними плакатами чи вивісками, у фільмі таки з'являються.

Слід зауважити, що автори фільму дуже волюнтаристично трактують оригінальну топографію Львова. Герої йдуть одними вулицями, а їхні погляди в це час спрямовуються на місця за кілька кварталів від них. Так, з вулиці Грушевського відкривається вигляд на вулицю Січових Стрільців. Такий підхід до фільмування Львова збережеться й надалі - згадаймо, наприклад, "Стариків-розбійників".

Головна локація - пансіонат-готель "Мрія" - декораційна фантазія на тему діккенсівського Лондону чи бальзаківського Парижу.

Варто згадати і готичну атмосферу у сільській місцевості на початку фільму:

У фільмі можна побачити як виглядала будівля, де сьогодні розмістився офіс профспілок Львівщини (тут теж спостерігається реклама "Кавового екстракту", яку автори фільму вставляли всюди, де могли):